Якість доказів 4.5/5
Восьмивимірна оцінка перевірки за рубрикою якості . Кожен вимір оцінений 1–5.
- D1 Прив’язка до джерел
- 5/5
- D2 Авторитет джерела
- 5/5
- D3 Арифметика
- 4/5
- D4 Невизначеність
- 4/5
- D5 Сфера
- 5/5
- D6 Проза
- 5/5
- D7 Чесність сприйняття
- 3/5
- D8 Повнота застережень
- 5/5
● ваші чинники — натисніть на цей ризик ▾ для відображення
- Ваші фактори
≈ Так само ймовірно, як
Сприйнятий
Пригодницькі види спорту незручно розміщуються в громадській уяві. Неучасники схильні об'єднувати серфінг, гірський велосипед і скелелазіння з BASE-стрибками, буксируванням на великих хвилях і польотами у вінгсьюті та оцінюють усю категорію приблизно як «екстремальну». Учасники знають, що справжня картина м'якша — поріз від плавника дошки, перелом плеча через кермо, розтягнення щиколотки з мату для боулдерингу, — але вони також знають когось, кого евакуювали звідкись гелікоптером. Немає суворого окремого опитування щодо того, як громадськість оцінює ризик травм у рекреаційному серфінгу порівняно з гірським велосипедом чи скелелазінням, тож сприйнятий ризик позначено як редакційну інтуїцію. Цікава властивість полягає в тому, що народна інтуїція приблизно правильна за напрямом щодо середнього по категорії, але систематично помиляється щодо того, який конкретний вид спорту та який конкретний механізм спричиняють травми. Переломи плеча від падінь уперед домінують у гірському велосипеді; порізи від власної дошки домінують у серфінгу; переломи щиколотки від падінь у боулдерингу домінують у скелелазінні в приміщенні. Майже жоден із них не є тим, що уявляє неучасник, коли чує «екстремальний спорт».
Грубна оцінка: неучасники оцінюють ці види спорту як однаково небезпечні; учасники оцінюють їх як види спорту середнього ризику з накопиченням травм
Джерело: редакційна інтуїція, не опитування
Фактичний
~0,3 травми з медичною допомогою на 100 днів участі (змішаний рекреаційний любитель)
регулярний рекреаційний любитель пригодницького спорту, США / порівнянні західні умови
Показати обчислення
Область — activity_specific_lifetime — це ймовірність для регулярного рекреаційного любителя, який присвячує приблизно 30 днів участі на рік певному поєднанню серфінгу, гірського велосипеда та скелелазіння протягом 30-річної активної кар'єри (~900 днів участі за все життя). Це не показник для дорослого населення США; більшість дорослих американців ніколи регулярно не займаються жодним із цих видів спорту. Опорні точки для кожного виду спорту з епідеміології: (1) Серфінг — Nathanson et al. (Am J Sports Med 2007) виявили 6,6 значних травм на 1000 годин змагального серфінгу. Рекреаційні показники нижчі приблизно у 2–3 рази; опитування Nathanson 2002 року (Am J Emerg Med) щодо 1237 гострих травм оцінює рекреаційну частоту значних травм приблизно у 3 на 1000 годин серфінгу, або ~0,006 на 2-годинну сесію. (2) Гірський велосипед — Nelson та McKenzie (Am J Sports Med 2011) оцінили ~217 000 звернень до відділень невідкладної допомоги в США за 1994–2007 роки, у середньому 15 500 на рік серед приблизно 8–9 мільйонів американських велосипедистів, що передбачає річну частоту звернень ~0,18 % на велосипедиста. Показники для всієї популяції становлять ~0,6–1 травма на 1000 годин для крос-кантрі та ~1,1 на 1000 годин для даунхілу (Course et al. 2023), із часткою тяжких травм приблизно 10 % у підгрупі даунхілу. (3) Скелелазіння — Schöffl et al. (Wilderness Environ Med 2013) зафіксували 30 гострих травм на 515 337 відвідувань скеледромів у приміщенні, тобто частоту гострих травм 0,02 на 1000 годин лазіння. Традиційне скелелазіння на відкритому повітрі на порядки вище — ~37,5 травми на 1000 годин за синтезом International Alpine Trauma Registry, а спортивне скелелазіння проміжне — ~0,2 на 1000 годин. Зважуючи вплив змішаного любителя за цими видами спорту й обмежуючись травмами з медичною допомогою (звернення до невідкладної допомоги чи еквівалент), робочий показник на день становить ~3 на 1000 днів участі — значною мірою зумовлений гірським велосипедом і серфінгом, тоді як скелелазіння дає менший внесок у знаменник. За 900 днів участі за все життя ймовірність принаймні однієї такої травми становить 1 − (1 − 0,003)^900 ≈ 0,93, якщо трактувати дні як незалежні пуассонівські випробування, але це завищення, оскільки ризик травм корельований (любитель, який травмувався одного разу, часто є тим, хто йде на підвищений ризик, а багато «травм» у чисельнику літератури незначні й лікуються самостійно, а не з медичною допомогою). З урахуванням цієї кореляції та того факту, що справжній поріг «звернення до невідкладної допомоги чи госпіталізація» суворіший за чисельники Nathanson і Schöffl, обґрунтованіша центральна оцінка сягає близько 0,55 із широким діапазоном невизначеності. Ймовірність на рівні госпіталізації (прийом, а не лише сортування у невідкладній допомозі) за все життя суттєво нижча, ймовірно 0,10–0,20 для того самого профілю кар'єри.
Застереження: Ця стаття охоплює серфінг, гірський велосипед і скелелазіння як об'єднану катего…
Ця стаття охоплює серфінг, гірський велосипед і скелелазіння як об'єднану категорію, оскільки базовий страх — «чи травмуюся я, займаючись пригодницьким спортом на вихідних?» — зазвичай недиференційований у момент, коли читачі з ним стикаються. Показники для окремих видів спорту відрізняються на три чи більше порядки, а заголовна цифра — це зважене середнє, яке стосується лише любителя, який справді ділить час між кількома видами спорту з помірною інтенсивністю. Читач, чий пригодницький спорт — виключно скелелазіння в приміщенні, має підставити рядок ~2 %; читач, чий пригодницький спорт — даунхіл на гірському велосипеді в байк-парку, має підставити рядок ~85 %; жоден із них не повинен використовувати заголовний показник 55 %. Лижі та сноуборд розглядаються окремо на [skiing-serious-injury](/skiing-serious-injury). Заголовний показник статті про лижі — приблизно 0,70 пожиттєвої ймовірності для 600-денної активної кар'єри — вищий за 0,55 на цій сторінці не тому, що лижі небезпечніші на одиницю впливу, а тому, що заголовок про лижі передбачає 600 активних днів проти 900 днів змішаного спорту на цій сторінці з нижчим зваженим показником на день. Ці дві статті не є безпосередньо порівнянними, і їх не слід віднімати одну від одної. Міський і приміський велоспорт поза межами цієї статті. Епідеміологія травм голови в шосейному велоспорті визначається зіткненнями з автомобілями й розглядається на [cycling-helmetless-head-injury](/cycling-helmetless-head-injury). Гірський велосипед на цій сторінці стосується лише позашляхової їзди трасами. Варіанти з високою смертністю виключені із заголовної цифри. Серфінг на великих хвилях (20 футів+), альпінізм і льодолазіння вище 4000 м, BASE-стрибки, польоти у вінгсьюті та буксирувальний серфінг на брейках на кшталт Назаре чи Маверікс функціонують в іншому режимі, де типовим серйозним наслідком є смерть, а не травма, а епідеміологічна література щодо цих видів діяльності настільки бідна, що чесна кількісна оцінка складна. Каякінг на бурхливій воді, параплан і екстремальні лижі знаходяться між заголовною категорією пригодницького спорту та категорією високої смертності; читачі з досвідом у цих видах спорту мають розглядати рядок даунхілу ~85 % як нижню межу своєї пожиттєвої ймовірності травми, а не заголовні 55 %. Нарешті, «травма з медичною допомогою» — це наслідок, під який відкалібрований заголовок. Травма на рівні госпіталізації (прийом, а не сортування у невідкладній допомозі) становить приблизно 5–15 % від цього, тож пожиттєва ймовірність потрапити до лікарні з травмою від цих видів спорту протягом 30-річної кар'єри становить, імовірно, 0,10–0,20, а не 0,55. Пожиттєва ймовірність смерті для змішаного любителя становить порядку від 1 з 1000 до 1 з 3000 у цій об'єднаній категорії, з переважанням утоплень у серфінгу, черепно-мозкових травм у гірському велосипеді та падінь на землю під час лазіння з нижньою страховкою.
Як змінюється ризик
Заголовна цифра усереднює дуже різні ситуації. Ось як ймовірність варіюється залежно від сценарію чи контексту:
1 з 6,7 · 15%
Mostly lacerations from one's own board and minor head/neck contusions. Nathanson 2002 survey found fractures at ~8% of the recreational injury mix, and the majority of incidents are self-treated or same-day ED discharges. Lifetime probability of at least one ED-level injury over a 30-year career at this exposure lands around 1 in 7.
1 з 4,0 · 25%
Nelson-McKenzie implies ~0.18% annual ED-visit probability per US rider, which compounds to roughly 1 in 20 over 30 years at casual exposure but rises closer to 1 in 4 for someone riding 50+ days a year on technical singletrack. Upper-extremity fractures dominate; traumatic brain injury is a meaningful minority outcome (~5-10% of injuries).
1 з 50 · 2,0%
Schöffl 2013 found acute injury rate of 0.02 per 1,000 climbing hours. A regular gym climber (~200 hours/year for 30 years = 6,000 hours) accumulates ~0.12 expected acute injuries over a career. Ankle fractures from bouldering falls are the disproportionate mechanism; finger pulley injuries are common but usually not ED-attended. Lifetime ED-visit probability is low-single-digit percent.
1 з 6,7 · 15%
Rauch 2019 cites sport climbing at ~0.2 injuries per 1,000 hours — 10x the indoor rate. Ankle injuries from ground falls at the first bolt and shoulder injuries from lead falls dominate. Lifetime ED-visit probability for a regular sport climber (~200 hours/year) is on the order of 1 in 7.
1 з 1,3 · 75%
Rauch 2019 cites traditional climbing at 37.5 injuries per 1,000 hours — nearly four orders of magnitude above indoor. This is a genuinely different activity and the mean Injury Severity Score in multisystem trauma cases (29.6) is in the motor-vehicle-trauma regime. The headline number on this page does not apply to regular trad climbers.
1 з 1,2 · 85%
Course 2023 cites downhill at 1.1 injuries per 1,000 riding hours with ~10% severe; elite enduro competition at 38.3/1,000 race hours. A regular downhill rider riding ~150 hours/year over 20 years will almost certainly accumulate multiple medically-attended injuries. Whistler Bike Park's single-season report of 898 riders with 1,759 injuries is the relevant order of magnitude.
1 з 1,8 · 55%
Headline figure on this page. A regular recreational hobbyist who splits ~30 days a year across a mix of these sports over a 30-year career (~900 lifetime participation days) has roughly even-money odds of at least one medically-attended injury. The hospitalization-level probability is materially lower, probably 0.10-0.20.
1 з 6 667
Lawes 2023 per-million-hours rate of 0.06 applied to 86 hours/year × 30 years = 2,580 surfing hours, giving a career fatality probability of ~1.5 per 10,000. Cardiac events are roughly a third of this total, trauma and drowning the remainder. Comparable to the lifetime odds of dying in a bicycle crash for the general US adult.
Довжина та відтінок смуги ранжують ці сценарії один відносно одного, а не відносно інших ризиків. Точні шанси вказані поряд із кожним.
Пов’язані ризики
Інші ризики на схожі теми — для вивчення пов’язаних страхів.
Успадкований ризик алкоголізму
Якщо один із батьків мав алкогольний розлад, які шанси, що ви самі розвинете алкогольний розлад?
Обрати порівнюваний
Корисним показником тут є частота на одиницю впливу, а не пожиттєва частота, оскільки три види спорту на цій сторінці відрізняються на три порядки. Серфінг має близько 6,6 значних травм на 1000 годин у змаганнях (Nathanson 2007) і, можливо, вдвічі менше в рекреаційних умовах. Гірський велосипед має близько 0,6-1,1 травм на 1000 годин для крос-кантрі та приблизно вдесятеро більше для даунхілу (Course 2023). Скелелазіння в приміщенні має близько 0,02 травм на 1000 годин (Schöffl 2013), а традиційне скелелазіння на відкритому повітрі – близько 37,5 на 1000 годин, що становить майже двотисячократний розрив в межах одного виду спорту. Для звичайного любителя, який присвячує приблизно 30 днів на рік цим видам спорту протягом 30-річної кар’єри, пожиттєва ймовірність принаймні однієї травми, що потребує медичної допомоги, становить близько 1 до 2, з широким діапазоном від приблизно 1 до 4 в оптимістичному сценарії до приблизно 4 до 5 в песимістичному. Ймовірність госпіталізації менша, приблизно від 1 до 5 до 1 до 10. Смертність у цій комбінованій категорії становить приблизно від 1 до 1000 до 1 до 3000 протягом тієї ж кар’єри, що відповідає пожиттєвим шансам загинути в велосипедній аварії, а не в тому ж діапазоні, що й BASE-стрибки.
Цікавим у цьому страху є те, наскільки погано культурне сприйняття відповідає епідеміології. Неучасники об’єднують ці види спорту під категорією «екстремальні» і вважають їх однаково небезпечними; учасники ж знають, що справжня картина – це накопичення незначних травм, які іноді призводять до серйозних ушкоджень, а не розподіл смертності з тонким хвостом. Домінуючі механізми нудні: рвана рана від плавника дошки для серфінгу, перелом ключиці при падінні через кермо на крос-кантрійній трасі, перелом щиколотки при падінні з двометрового мату для боулдерингу. Nathanson виявив, що 42% травм у рекреаційному серфінгу – це рвані рани, переважно від власної дошки серфінгіста. Nelson і McKenzie виявили, що переломи верхніх кінцівок є найбільшою категорією звернень до відділень невідкладної допомоги в США, пов’язаних з гірським велосипедом. Наслідки, яких люди насправді бояться — катастрофічна черепно-мозкова травма, травма хребта, утоплення — становлять невелику частку в чисельнику для всіх трьох видів спорту. Це не означає, що про них не варто думати; це означає, що народна інтуїція, яка розглядає «екстремальний спорт» як єдину однорідну небезпеку, є хибною.
Де це число не застосовується, так це в гетерогенності, яка має вирішальне значення. Скелелазіння в закритих приміщеннях є приблизно найбезпечнішою організованою фізичною активністю з опублікованим показником травматизму; традиційне скелелазіння на відкритому повітрі знаходиться в режимі травм від дорожньо-транспортних пригод. Крос-кантрійний гірський велосипед на вихідних приблизно такий же ризикований, як рекреаційний футбол; даунхіл на гірському велосипеді в байк-парку в кілька разів небезпечніший і майже напевно призведе до травми, що потребує медичної допомоги, протягом тривалої кар’єри. Серфінг на дружньому пляжному брейку – це спорт, пов’язаний з рваними ранами; серфінг на великих хвилях – це спорт, пов’язаний з утопленням. Лижі та сноуборд розглядаються на окремій сторінці і не повинні об’єднуватися з цією — їхній основний показник – це 0,70 пожиттєвої ймовірності протягом 600-денної активної кар’єри, що звучить вище, ніж 0,55 на цій сторінці, але відображає різні припущення щодо тривалості кар’єри та впливу, а не інший профіль ризику на день. Міський велоспорт також розглядається окремо, а види діяльності з високою смертністю (BASE-стрибки, польоти у вінгсьюті, альпінізм, буксирування на великих хвилях) функціонують в іншому режимі, де кількісна оцінка складніша, а типовим серйозним наслідком є смерть, а не травма. Показник 1 до 2 є відправною точкою для розрахунку щодо себе, а не відповіддю на нього.
Пов’язані факти
Для аматора, який регулярно займається серфінгом, гірським велосипедом чи скелелазінням, імовірність серйозної травми становить приблизно 1 із 2 за близько 30 років. Та механізми прозаїчні: переломи плеча при падінні через кермо, порізи дошкою, переломи щиколотки при сході з мата, а не драма у вінгсьюті.
Реєстр тверджень
Кожне число нижче — це те, що повідомило джерело, з дослівною цитатою, на яку ми спиралися, та тим, як ми дійшли до нашої цифри. Натисніть на посилання, щоб перевірити самостійно.
-
[1] American Journal of Sports Medicine (Nathanson, Bird, Dao, Tam-Sing 2007) — Competitive Surfing Injuries: A Prospective Study of Surfing-Related Injuries Among Contest Surfers
Competitive Surfing Injuries: A Prospective Study of Surfing-Related Injuries Among Contest Surfers- Статистика
13 injuries per 1,000 hours of competitive surfing; 6.6 significant injuries per 1,000 hours; risk more than doubled in overhead waves and over hard bottoms- Витяг
“"The overall injury rate was 13 injuries per 1000 hours of competitive surfing. The significant injury rate was 6.6 per 1000 hours. The risk of injury was more than double in overhead-sized waves and over a hard seafloor." ”
- Дані джерела:
- 2007-01-01
- Дата звернення
- 2026-04-16 · архівна копія
- Розрахунок
- Nathanson et al. 2007 is the seminal prospective surfing-injury study, covering 32 professional and amateur contests worldwide from 1999-2005. It is the source of the 6.6-significant-injuries-per-1000-hours figure used as the competitive- surfing anchor. For recreational surfing we halve this rate to ~3 per 1,000 hours based on the lower intensity and smaller-wave exposure profile typical of a hobbyist; the 2007 paper explicitly notes that wave size doubles risk and hard bottoms triple it, both of which are disproportionately present in competition. At ~2 hours per surf session, the recreational rate implies ~0.006 significant injuries per session, contributing roughly 6 per 1,000 surf-session days to the mixed-hobbyist denominator.
- Незалежність
- Single prospective cohort of contest surfers. The 2002 Nathanson recreational survey below uses a different methodology (retrospective self-report) and a different population (recreational rather than competitive); the two are complementary anchors rather than a single dataset.
-
[2] American Journal of Emergency Medicine (Nathanson, Haynes, Galanis 2002) — Surfing injuries
Surfing injuries- Статистика
1,237 acute injuries reported across 1,348 recreational surfer respondents; lacerations 42%, contusions 13%, sprains/strains 12%, fractures 8%; 37% lower extremity, 37% head/neck- Витяг
“"Older surfers, more expert surfers, and those surfing large waves have a higher relative risk for significant injury." ”
- Дані джерела:
- 2002-05-01
- Дата звернення
- 2026-04-16 · архівна копія
- Розрахунок
- Nathanson 2002 is the recreational counterpart to the 2007 competitive paper, surveying 1,348 surfers on acute and chronic injuries. It anchors the recreational- surfing severity distribution: lacerations from contact with one's own board (~55% of injury mechanism) dominate, with a smaller but consequential fracture share (~8%). The paper also identifies that most surfing injuries are minor and do not present to emergency departments — the 2013-era NEISS-based follow-up by Klick et al. estimated only about 1,300-1,800 ED visits per year for surfing injuries in the US, a much smaller numerator than the injury reports in the cohort survey and consistent with an ED-level threshold of roughly 1 per 5,000 surfing hours.
- Незалежність
- Retrospective self-report from recreational surfers in Hawaii, California, and Rhode Island. Independent of the 2007 competitive dataset and of the NEISS ED- visit aggregators.
-
[3] American Journal of Sports Medicine (Nelson & McKenzie 2011) — Mountain biking-related injuries treated in emergency departments in the United States, 1994-2007
Mountain biking-related injuries treated in emergency departments in the United States, 1994-2007- Статистика
~217,433 US ED visits for mountain biking injuries 1994-2007 (~15,531/year); upper-extremity fractures 10.6%; shoulder fractures 8.3%; hospitalization 4.5-6.1%; TBI 8.4% in ages 14-19- Витяг
“"Nationwide, an estimated 217,433 patients were treated for mountain bike-related injuries in US emergency departments from 1994 to 2007, an average of 15,531 injuries per year ... Mountain bike-related injuries decreased from 1994 to 2007. Upper extremity fractures were the most common injury." ”
- Дані джерела:
- 2011-02-01
- Дата звернення
- 2026-04-16 · архівна копія
- Розрахунок
- Nelson and McKenzie 2011 draws from the CPSC NEISS sample and is the anchor for the US mountain biking ED-visit rate. Roughly 15,500 ED visits per year against a US mountain biker population of 8-9 million implies an annual ED-visit probability of ~0.17-0.18% per rider. The hospitalization fraction of 4.5-6.1% implies a narrower annual hospitalization probability on the order of 0.01% per rider. Over a 30-year regular-riding career (weighted so MTB represents roughly a third of total adventure-sport exposure), MTB contributes about 5-7 percentage points to the lifetime medically-attended injury probability in the headline. The upper-extremity fracture dominance is a useful corrective to the cultural framing of MTB as primarily a head-injury sport: TBI is a meaningful outcome but is an order of magnitude less common than broken collarbones and wrists.
- Незалежність
- Drawn from CPSC NEISS, the US surveillance system that also feeds the bicycle- injury numerator on the sibling cycling-helmetless-head-injury page. Treat as the US-specific MTB anchor; not independent of NEISS-derived aggregates in other US injury entries on this site.
-
[4] Wilderness & Environmental Medicine (Schöffl, Hoffmann, Küpper 2013) — Acute Injury Risk and Severity in Indoor Climbing — A Prospective Analysis of 515,337 Indoor Climbing Wall Visits in 5 Years
Acute Injury Risk and Severity in Indoor Climbing — A Prospective Analysis of 515,337 Indoor Climbing Wall Visits in 5 Years- Статистика
30 acute injuries across 515,337 climbing wall visits; acute injury rate 0.02 per 1,000 climbing hours; 1 injury per ~47,000 hours of climbing; 15 UIAA MedCom grade 2, 13 grade 3, 2 grade 4- Витяг
“"The acute injury risk in males was 1 injury per 47,742 hours of sports and in females 1 injury per 46,735 hours. The acute injury rate per 1000 hours of sports performance was overall 0.02/1000 h." ”
- Дані джерела:
- 2013-07-01
- Дата звернення
- 2026-04-16 · архівна копія
- Розрахунок
- Schöffl et al. 2013 is the largest prospective indoor-climbing injury cohort in the literature and the basis for the "indoor climbing is one of the safer gym sports" finding. At 0.02 acute injuries per 1,000 climbing hours, a regular indoor climber putting in 200 hours per year accumulates ~0.004 acute injuries per year — one injury every 250 years of climbing on average. Outdoor trad climbing is orders of magnitude higher: the International Alpine Trauma Registry synthesis (Rauch et al. 2019) cites 37.5 injuries per 1,000 hours for traditional climbing, 4.07 for ice climbing, 3.1 for competition climbing, 0.2 for sport climbing, and 0.027 for indoor climbing. The three-order-of-magnitude gap between indoor climbing and traditional outdoor climbing is the largest within-sport heterogeneity on this page and drives the wide uncertainty band on the lifetime estimate — a hobbyist whose "climbing" is Tuesday-night gym sessions is running a radically different risk from one who is on alpine trad routes every other weekend.
- Незалежність
- Single-facility prospective cohort (Munich area) but widely cross-cited in the climbing-injury literature. Independent of the Buzzacott/Schöffl US NEISS follow-up and of the IATR synthesis, which use different populations and surveillance methods.
-
[5] International Journal of Environmental Research and Public Health (Rauch, Strapazzon, Falla, Brodmann Maeder, Procter, Brugger 2019) — Climbing Accidents — Prospective Data Analysis from the International Alpine Trauma Registry and Systematic Review of the Literature
Climbing Accidents — Prospective Data Analysis from the International Alpine Trauma Registry and Systematic Review of the Literature- Статистика
Injury rates per 1,000 climbing hours: traditional 37.5, ice 4.07, competition 3.1, sport 0.2, indoor 0.027; mean ISS 29.6 in multisystem trauma cases- Витяг
“"Climbing accidents mainly affect young men and mostly lead to minor injuries." "In severe multisystem trauma, injuries to head/neck, chest and abdomen predominate." ”
- Дані джерела:
- 2019-12-27
- Дата звернення
- 2026-04-16 · архівна копія
- Розрахунок
- Rauch et al. 2019 synthesises the International Alpine Trauma Registry with a systematic review of published climbing-injury studies. It is the source of the five-discipline injury-rate comparison that anchors the regional_breakdown rows for trad versus sport versus indoor climbing. The mean Injury Severity Score of 29.6 among multisystem trauma cases places trad climbing's severe-injury regime in the same rough neighbourhood as motor vehicle trauma, which is why trad climbing is treated as a genuinely different activity on this page and why bounding the headline number requires care about what "climbing" means for a particular reader.
- Незалежність
- Multi-centre European registry plus literature synthesis. Partially overlaps with Schöffl et al. 2013 indoor-climbing data as one input among many, but the traditional-climbing 37.5/1,000-hours figure comes from an independent Yosemite National Park study.
-
[6] Cureus / Course, Sharman, Tran 2023 — Health Service Impacts and Risk Factors for Severe Trauma in Mountain Biking: A Narrative Review
Health Service Impacts and Risk Factors for Severe Trauma in Mountain Biking: A Narrative Review- Статистика
Downhill mountain biking: 1.1 injuries per 1,000 riding hours with ~10% severe; elite enduro: 38.3 injuries per 1,000 race hours vs 3.6 per 1,000 practice hours- Витяг
“"Downhill MTB was consistently identified as posing the highest risk for injuries, with the mechanism of injury most commonly involving forward falls over handlebars during descents." ”
- Дані джерела:
- 2023-12-18
- Дата звернення
- 2026-04-16 · архівна копія
- Розрахунок
- Course et al. 2023 is the most recent narrative review of mountain biking severe trauma and the source of the downhill-versus-cross-country split. The 10-fold gap between elite enduro practice (3.6/1,000 hours) and race exposure (38.3/1,000 hours) is a useful illustration that "mountain biking" at the top end of the intensity distribution has a rate consistent with outdoor trad climbing rather than with recreational MTB. The headline number on this page is for recreational riders; competitive downhill is covered qualitatively in the regional_breakdown row below.
- Незалежність
- Narrative review rather than a single primary cohort, synthesising European and Canadian MTB studies. Independent of Nelson and McKenzie 2011 (which is US NEISS data) but overlaps with the broader MTB injury literature the Nelson paper also draws on.
-
[7] PLoS One (Lawes, Koon, Berg, van de Schoot, Peden 2023) — The epidemiology, risk factors and impact of exposure on unintentional surfer and bodyboarder deaths
The epidemiology, risk factors and impact of exposure on unintentional surfer and bodyboarder deaths- Статистика
155 Australian surfing/bodyboarding deaths over 16 years; exposure-adjusted fatality rate 0.06 per 1 million surfing hours; drowning 58.1%, cardiac conditions 32.9%- Витяг
“"An average of 9.7 (SD = 3.37) surfing and bodyboarding-related fatalities occurred per year ... the cumulative resident-based mortality rate (resident n = 143) was 0.04 per 100,000 residents." ”
- Дані джерела:
- 2023-05-18
- Дата звернення
- 2026-04-16 · архівна копія
- Розрахунок
- Lawes et al. 2023 is the largest exposure-adjusted analysis of surfing fatalities in the literature, based on the Australian Royal National Lifesaving Society registry. The per-million-hours fatality rate of 0.06 is the headline for the surfing fatality row in the regional_breakdown: a recreational surfer putting in 86 hours per year accumulates a per-year fatality probability of roughly 5 per million, and over a 30-year career ~1.5 per 10,000. That is comparable to the lifetime odds of lightning strike, not to the odds of injury on this page. The cardiac-condition share (32.9%) is worth noting because it means a non-trivial fraction of "surfing deaths" are cardiac events that happened to occur in the water, not trauma outcomes attributable to surfing biomechanics.
- Незалежність
- Australian national registry data, independent of the Nathanson US/Pacific surfing cohort work and of NEISS. Used here specifically as the fatality anchor because no comparable US-wide exposure-adjusted surfing fatality dataset is publicly available.